«Не потрібно знецінювати маленькі добрі справи — з них збирається океан допомоги»

— Коли навчалася в Алмати на факультеті міжнародних відносин. За фахом я регіонознавець і військовий перекладач. Періодично волонтерила на марафонах (наприклад, на Алмати Марафоні), потім на різних міжнародних/республіканських заходах. А 2020-го року, коли почалася пандемія коронавірусу, приєдналася до проєктів ЮНІСЕФ Казахстан. Почала з програми #ПайдасыБарКарантин. Напрямок BeKind був присвячений боротьбі з булінгом і кібербулінгом. Проводили онлайн-уроки на цю тему. У рамках проєкту Plastic Free Kazakhstan проводила уроки для дітей про мінімізацію використання пластику. Проєкт BeGreen був присвячений просуванню дбайливого ставлення до природи та розвитку «зелених» навичок серед школярів. Там я була ментором і волонтером проєкту.

— Так, проводила уроки, зідзвонювалася з учителями, директорами, чиновниками. Домовлялися про проведення занять, вирішувала різні питання, щоб ми могли успішно проводити уроки в школах. Загалом, це випадково вийшло: спочатку привернув проєкт BeKind. Захотілося допомогти боротися з булінгом, тому що теж пережила цькування в школі. Це моя дитяча травма. Шкода, що таких проєктів не було, коли я вчилася в школі.

— Усе почалося з того, що в додатку для вивчення іноземних мов знайшла друзів з України. Практикували разом англійську, а тепер дружимо. Спілкуємося вже 2 роки. Для мене це рідні люди. Вони знаходять сили в собі підтримувати мене попри те, що в їхній країні йде війна. Завдяки їм я розумію, наскільки важливо цінувати все, що є. Бачу, як друзям важко морально, емоційно. Я теж намагаюся всіма силами їм допомагати. Уже понад півроку активно вчу українську. Вони допомагають мені з практикою, розповідають про українську культуру, традиції та про країну загалом. Слухаю українські пісні, подкасти і обожнюю все, що повʼязано з Україною. Навіть своїми руками намалювала шопер на знак своєї підтримки. У мене є мета найближчим часом поїхати в Україну і поволонтерити там.

Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну мені хотілося якось підтримати батьківщину моїх друзів. Знайшла Instagram-акаунт Help Ukraine Market і купила там великий прапор України. Потім зайшла в таплінк цього акаунта і побачила посилання на «Янголів Свободи». Почитала про проєкт. Виявилося, що потрібні волонтери. Відправила заявку і вже на початку 2024-го року приступила до роботи.

— Почала з перекладів казахською. Потім під час щотижневих дзвінків поділилася, що веду TikTok, і мені запропонували зайнятися розвитком акаунта «Янголів Свободи». Я погодилася.

— Вдається. Але витрачається досить багато часу. По-перше, в мене тут не дуже гарний інтернет. По-друге, я перфекціоніст. Можу довго сидіти над одним відео і без кінця його покращувати. Сама не знімаю. Беру відео, редагую, монтую, додаю субтитри, музику.

— У нас є відео, яке набрало 45 тис. переглядів. Там багато коментарів, але 99% позитивних. Це мене дуже тішить. Підтримка казахстанців надихає. В нас багато спільного з українським народом, і реакція людей тільки підтверджує це. У нашій країні навесні в кількох регіонах були паводки, але все одно люди знаходили сили підтримувати й українські школи.

Неприємні коментарі мене дивують. Навіть шокують. Просто для мене все очевидно. А люди схильні до пропаганди, не перевіряють факти, не використовують критичне мислення.

— Думаю, так, можна. Було б класно, якби в школах та університетах ввели уроки критичного мислення, фактчекінгу. Людей треба вчити відрізняти правду від фейків.

Мені пощастило. У вузі писали аналітичні роботи, в яких потрібно було перевіряти факти. Так звикла аналізувати інформацію й робити висновки.

— На щастя, ні. Сімʼя мене підтримує. Родичі, знайомі дивуються. Не розуміють. Запитують: навіщо тобі це треба? Що ти отримуєш натомість?

— Кажу: просто хочу волонтерити. Люблю допомагати людям. Волонтерство допомагає мені хоч якось впливати на ситуацію, зменшувати мою тривожність. Завдяки роботі у фонді відчуваю, що не сиджу склавши руки, і мої дії хоч трішки допомагають дітям в Україні бути в безпеці. Все одно багато хто не розуміє, звісно. Але вода камінь точить. Один раз почують про волонтерство від мене, потім прочитають у соцмережах. Просто в нас у Казахстані немає культури довгострокового волонтерства, про це мало пишуть і говорять. Особливо в регіонах. Хотілося б це змінити. У Європі та США, наприклад, школярі часто волонтерять і згадують це в мотиваційних есе для вступу до вузів. Це вважається перевагою.

Все одно в нас люди добрі. Допомагали ж постраждалим від паводків. Коли трапляється біда, ми обʼєднуємося. Про війну знають, але про необхідність укриттів від бомбардувань — ні. Ось мій внесок якраз у тому, щоб розповідати казахстанцям про те, як можна зарадити.

— Так, буває, що захоплююся, багато працюю, а потім різко втомлююся. Тоді й ідей для відео менше. Це позначається на кількості лайків і коментарів. І, звісно, на настрої.

Кажу собі тоді: на даний момент це все, що можу зробити. Це все, як я можу допомогти. Я хоча б щось роблю, не сиджу без діла.

Будь-яка дія має значення. Лайк, репост, донат на 500 тенге — все це важливо. Не потрібно знецінювати маленькі добрі справи — з них збирається океан допомоги.

— Комʼюніті добрих і небайдужих людей. Навіть дистанційно гостро відчуваю приналежність до нього. Поки що не вдалося познайомитися з командою особисто, тому з нетерпінням чекаю, коли вдасться провести толоку в Уральську або зʼїздити на ярмарок.