«Немає маленької участі, вся допомога неймовірно важлива»

— Перші дні ми були в шоці та паніці. Не знали, чим себе зайняти, щоб зібратися в купу, перестати сидіти та плакати, постійно дзвонити рідним. Тоді одна моя знайома запропонувала збирати допомогу для пологових будинків України. В той самий час мені потрапляє на очі маленька заметка, що в чернігівському пологовому будинку в перший день війни народилася трійня. Мене так вразила ця новина. Чернігів тоді знаходився на самій передовій, місто з усіх боків було оточене російськими військами. Я підняла старі журналістські зв'язки, зателефонувала керівництву пологового будинку і запитала, чим можна допомогти. Це допомогло мені взяти себе в руки. Відчуття потрібності допомогло мені вижити в ті дні. Ми зібрали теплі речі, засоби особистої гігієни для мам і малюків, суміші, їжу. Багато моїх друзів переказали гроші на допомогу. Так і почалося моє волонтерство. Раніше я ніколи не була пов'язана з гуманітарною сферою.

— Уся родина та близькі друзі живуть в Україні. Це мій дім, моя батьківщина. Як мінімум двічі на рік приїжджаю в Чернігів, незважаючи на те, що останні кілька років живу в бельгійському місті Гент.

— Так, я активно почала вести свою сторінку у Фейсбуці, розповідаючи про те, як зараз живе Чернігів, як тримаються мої батьки, яка допомога потрібна людям у зруйнованому місті. Люди охоче відгукувались. Мій будинок був завалений: несли речі, все необхідне. Двері мого дому не закривались зранку до вечора. Я ніколи не бачила такої відгукливості. Допоміг перевезти речі до кордону України священник абатства Гримберген — отець Карел. З цієї акції почалося наше масштабне співробітництво. Потім вони допомагали з евакуацією жителів, що потрапили під обстріли, збирали пожертвування. Цього року спеціально до Різдва вони випустили лімітоване пиво, весь прибуток від якого направлять на допомогу Україні (в абатстві Гримберген вже майже дев'ять століть монахи варять знаменитий бельгійський пиво — прим.).

— Три місяці після початку війни по 15 годин на день я присвячувала зборам допомоги. У квітні-травні 2022 року ситуація трохи втихла, ми трохи зітхнули. У Чернігові було дуже багато руйнувань, не було зрозуміло, як допомагати і з чого взагалі починати. Люди були в страшній біді. Точно так само, як і з пологовим будинком, мені потрапила на очі замітка про кількість зруйнованих шкіл Чернігова. З цього і почався, по суті, проєкт «Янголи Свободи». У травні 2022 року до Чернігова повернулася після евакуації моя сестра. Я попросила її поїхати та подивитися, в якому стані знаходяться школи. Визначився масштаб проблеми: вибуховими хвилями вибиті вікна, а діти Чернігова сиділи по підвалах. Ми склали початковий список з п'яти-шести шкіл, для допомоги яким не було потрібно масштабних вкладень, і почали збір.

— Жовто-блакитні ляльки-мотанки я побачила у однокласниці. Я запитала у неї, що це. Вона розповіла, як вони з дітьми зробили янголят і за донати продали в церкві. Мені тоді дуже сподобалася ця ідея. Ми з сестрою розробили концепцію, зробили інструкцію з виготовлення янголів, створили сайт і почали залучати бажаючих допомогти, спочатку шукали їх серед друзів і знайомих.

— Багато українців роз'їхалися по світу. Ми оголосили про акцію, щоб дізнатися, чи готові навчальні заклади Європи, Америки, Канади приєднатися до зборів на відновлення конкретної школи в Україні. Мова йшла про суму в 20 тисяч доларів. На першу школу ми зібрали, буквально підключивши лише особисті контакти. Потім до акції приєдналися більш великі організації, школи Бельгії, Швейцарії, Італії, Іспанії.

— Їх було дуже багато. Знаю, що один пенсіонер з Європи попросив усіх своїх близьких на його ювілей не дарувати подарунків, а перевести гроші в фонд «Янголи Свободи». Були й діти з Німеччини, які розбили свої скарбнички і накоплене за півроку пустили не на покупку ігрової приставки, а перевели на допомогу нашому проєкту. Їхня мама написала дуже зворушливий лист, прикріпивши фотографії. Це були дуже цінні 116 євро.

— Нам вдалося запустити п'ять великих шкіл. На той момент наші збори були майже єдиною надією: не було грошей у міському бюджеті, не було великих організацій, які допомагали, усе було зруйновано. Найпершою ми відновили школу в спальному районі Чернігова — Масани, вона дуже сильно постраждала під час обстрілів, в ній вибиті вікна. Збирали на цю школу буквально всією громадою. Ми настільки горіли цією ідеєю, що впоралися з цим збором, хоча спочатку були сумніви: чи вийде. Потім було ще три школи. Треба відзначити, що ми дуже ретельно перепроверяємо всі складені кошториси, шукаємо варіанти дешевше, щоб всі зібрані гроші були максимально раціонально використані. В Чернігові з нами працює Сергій Дікалов, волонтер, з яким ми знайомі з початку війни. У нього величезний досвід роботи в будівництві, і він займається складанням кошторисів, контролем підрядників і виконує величезну роботу на місці. Грубо кажучи, ми шукаємо фінанси, а Сергій на місці займається роботою.

— Я в шоці від того, як розвинулася ця акція в Казахстані. Це неймовірні зусилля місцевих волонтерів — Ірини Семенчук, Євгена Рiбалка та їхньої команди. Я дуже рада, що такі активні люди живуть в Казахстані. Дякую всім тим, хто вкладає частинку свого серця в цих янголів. Іноді дивлюся відео з Казахстану: які класні толоки — сльози на очі навертаються. За все своє життя я ніколи не бачила такої згуртованості та єднання різних країн. Якби не ця підтримка, я б не витримала. Саме вона дає стимул рухатися далі і допомагати. Ситуація зі школами, садочками та укриттями в них досі дуже серйозна. Діти сидять в цих підвалах годинами. Для українців так важливо знати, що вони не одні. Немає маленької участі, кожна допомога надзвичайно важлива: від невеликого донату до розмови на кухні на підтримку України. З такою підтримкою все вийде.